WUOS
Львівська регіональна громадська організація "Західно-Українська орнітологічна станція" Експедиція "AVOSETTA" Експедиція "Прип'ять" Cпеціальні дослідження окремих видів Нові пункти кільцювання та вісті з життя орнітологів Інструкція роботи у таборі по кільцюванню птахів ЛІРИКА

Список видів птахів Української орнітофауністичної комісії на 2002-2003 роки

Бібліографія
 
Стара версія сайту ЗУОС
 
Зоологічний музей ЛНУ
 
ЗУОС: напрямки і результати діяльності
(збірник праць)

(PDF, 1 583 Kb)

ВИНИКНЕННЯ ЛАНДШАФТУ ЗАКАЗНИКА ТА ЙОГО ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА


І. Шидловський, Т. Лисачук, В. Білонога


     Територія орнітологічного заказника площею 820 га знаходиться в межах Українського Розточчя. Основним рельєфоутворюючим елементом місцевості є долини річок Шкло і Гноєнець з численними притоками, що зливаються в р. Вишня і впадають у р. Сян (Балтійський басейн). До початку розробки сірчаного родовища у біогеоценотичному покриві цієї території болота і перезволожені ділянки становили до 23%. Вздовж річкових долин були розташовані невеликі села, які займали біля 7% площі. Лісами було покрито 13%, ріллею і пасовищами - 57%. Найбільш поширеними були дерново-підзолисті грунти, що сформувались на місці соснових та сосново-дубових лісів. На початку 60-х років частина населених пунктів була відселена у зв'язку з освоєнням сірчаного родовища. Територія заказника "Чолгинський" знаходиться в зоні надлишкового зволоження, де річна норма опадів становить 720 мм, а випаровування 608 мм. Середньомісячна температура липня +18оС, січня -6оС. Переважаючий напрямок вітру західний.
     Основним в межах заказника є орніто-комплекс відкритих ландшафтів (класифікація за І. Горбанем, 1992). Головним чином тут представлені біотопи відкритих акваторій та мілководь, заростей очерету (Phragmites australis) та рогозів (Typha spp.) на вологих грунтах і злакових угруповань у сухих місцях. Особливу цінність для живлення навколоводних птахів становить відкрите водне плесо та прибережні мілководдя із заболоченими ділянками, які добре прогріваються сонцем і багаті на планктон. Значні площі заростей очерету, рогозів та осок (Carex spp.) служать місцем гніздування багатьох видів водоплавних птахів. Серед них: пірникози - велика (Podiceps cristatus), сірощока (Р. griseigena), чорношия (Р. nigricollis) та мала (Р. ruficollis), гуска сіра (Апser anser), лебідь-шипун (Суgnus olor), крижень (Апаs рlаtуrhупсhоs), чирянка мала (A. crecca), широконіска (A. clypeata), попелюх (Aythya ferina) і чернь чубата (А. fuligula) та зрідка - галагаз (Таdorna tadorna), гніздування якого було відмічене лише у 1996 році. Окрім того, на прольоті тут зупиняються для відпочинку і годівлі: гагара чорновола (Gavia arctica), лебідь-кликун (Суgnus суgпиs), нерозень (Апаs strереrа), свищ (А. репеloре), шилохвіст (А. асиtа), чирянка велика (A. querquedula) та гоголь (Bucephala clangula), а також тисячні зграї лисок (Fulica atra) (Лисачук, 1999, Шидловський, 1997, 2000, Шидловський та ін., 1999).
     У ході досліджень, згідно загально прийнятих методик, вивчалась сукцесійна динаміка рослинного покриву берегової зони (Работнов, 1978, Білонога, Малиновський, 2001), проводились спостереження за орнітофауною та зміною берегової лінії водного плеса відстійників. Дослідження складу орнітофауни велися шляхом пентадних обліків (Вusse, 1973) та за допомогою відлову і кільцювання птахів під час міграцій протягом 1995-2001 рр. Для побудови моделі динаміки екосистем за методикою К. В. Авілової та А. В. Чичьова (Авилова, Чичев, 1997) територію спочатку розділяли за критеріями, які відображають сучасний стан рослинного покриву: видовий склад, розміщення, загальне проективне покриття. Потім, на основі співставлення отриманих даних щодо стану рослинного покриву з результатами дев'ятирічного моніторингу орнітофауни була складена поетапна схема перетворення ландшафту. Назви птахів подані за анотованим списком українських наукових назв птахів фауни України (Фесенко, Бокотей, 2000), а рослин за "Определителем высших растений Украины" (Определитель … 1987).
     Технологічне призначення гідровідвалів та хвостосховищ у процесі видобутку і збагачення сірки є різним, що визначає існування певних відмінностей у їх будові, водному режимі, властивостях техногенного субстрату тощо. Хвостосховища виконують функцію своєрідних відстійників технологічних вод. Протягом експлуатації його об'єм заповнюється твердими відходами флотації - переважно дрібномеленими вапняками. З різних причин до хвостосховища потрапляють фракції з підвищеним вмістом сірки. Натомість, гідровідвали утворились у результаті гідромеханічної екскавації з кар'єрів четвертинних геологічних порід, за механічним складом від пісків до суглинків.
     У період експлуатації дані гідротехнічні об'єкти заповнювались техногенними водами, об'єми яких значно варіювали у залежності від режиму роботи підприємства, протягом сезону та згідно погодних умов конкретного року. Хаотичні зміни розмірів водного плеса та глибини водоймищ не сприяли формуванню стабільного рослинного покриву у літоральній зоні. Відносно стабільною екологічна ситуація є лише на "бортах", насипаних по периметру гідровідвала та хвостосховища. У цей час на досліджуваних водоймах відмічено близько 30 видів птахів, характерних для ценозів відкритих ландшафтів. Найчисельніші серед них: мартини звичайні (Larus ridibundus), сірі чаплі (Ardea cinerea), крижні та сірі гуси.
     Істотні зміни екологічної ситуації на даних техногенних об'єктах відбуваються після виведення їх з експлуатації - хвостосховища у 1992, а гідровідвалу - у 1995 р. Власне, з цього моменту, на них розпочинається процес активного формування якісно нових водних і наземних екосистем. Відновні сукцесії на девастованих прибережних площах реалізуються за схемою, аналогічною до заростання зовнішніх відвалів, яка включає кілька послідовних стадій та етапів (Білонога, 1989, 1991). Формування сталого рослинного покриву безпосередньо на техногенному субстраті корита досліджуваних водойм розпочинається лише після встановлення відносно стабільних меж водного плеса. Зменшення амплітуди коливань глибини водойм сприяє інтенсифікації розселення низки гігро- і гідрофітів у літоральній зоні. На колишніх мілководних ділянках проникнення піонерних видів рослин визначається станом субстрату - його щільністю, агрохімічними параметрами і рівнем зволоження. У залежності від цих факторів формування рослинних агрегацій може завершитись протягом одного сезону або тривати роками. Зокрема, на хвостосховищі первинні сукцесії повільно розвиваються на надмірно ущільнених забруднених сіркою ділянках, на площах з підвищеним вмістом водорозчинних солей та різкими перепадами вологості субстрату. На окремих площах "відставання" у формуванні рослинного покриву, у порівнянні з оптимальними умовами, може становити до 10 р. На гідровідвалах, сукцесії, переважно, реалізуються інтенсивніше.
     Піонерний етап первинної сукцесії на піщаних і глинистих пляжеподібних ділянках, котрі звільнились від водного плеса, характеризується вкрай низькою щільністю та біологічною продуктивністю рослинного покриву. У покриві домінують одно- та дворічні види; перевагу мають галофіти та анемохори. На мілководді, яке утворюється на водоймах після припинення роботи гірничо-хімічного підприємства, рослинний покрив формується за рахунок рогозу широколистого і вузьколистого (Typha latifolia, T. angustifolia), очерету, осок, комишу лісового (Scirpus sylvaticus), комишівника озерного (Scirtopoides holoschoenus) та куги озерної (Schoenoplectus lacustris), бульбокомиша морського (Bolboschoenus maritimus). Видова різноманітність птахів у таких біотопах дещо зростає за рахунок привабливості мілководь та піщано-глинистих пляжів для сивкоподібних, зокрема куликів. Кількість видів у такому біотопі збільшується до 48. Найчисельнішими серед них є: крижні, чайки (Vanellus vanellus), коловодники звичайні (Tringa totanus), мартини звичайні, гуси сірі та чаплі; з'являються нові види качок, зокрема - широконіска, попелюх, чирянки велика і мала. З чисельних видів на гніздуванні не виявлено жодного, але на цій стадії серед пляжів з'являються гніздові пари пісочника малого (Charadrius dubius) та чоботаря (Recurvirostra avosetta)(Шидловский, 1996).
     Поступова стабілізація гідрологічного режиму дна пересохлої частини водоймищ супроводжується проникненням у рослинний покрив багаторічників. Визначальною при цьому є роль довгокореневищних видів. Збільшення їх участі у ценозах протягом 2-5 р. знаменується ростом стабільності та біологічної продуктивності угруповання, вертикальною структуризацією покриву. На цьому етапі сукцесії, залежно від режиму зволоження субстрату та його фізико-хімічних властивостей, ценозоутворюючими видами можуть бути мати-й-мачуха (Tussilago farfara), куничник наземний (Calamagrostris epigeios), осока шершава (Carex hirta) або мітлиця тонка (Agrostis tenuis) і мітлиця повзуча (A. stolonifera). Такий видовий склад і структура рослинного покриву, при збереженні окремих ділянок позбавлених покриву, створюють привабливі умови для цілого ряду нових видів птахів. При цьому, слід згадати, що відмінності при заростанні хвостосховища та гідровідвалу проявляються не тільки у видовому складі фітоценозів, але й у інтенсивності реалізації сукцесії. Це у свою чергу, визначає особливості видового і кількісного складу фауни досліджуваних техногенних об'єктів. В обох випадках на піщано-глинистих пляжах, де відсутня рослинність, гніздуються пісочники малі. У місцях домінування куничника і мати-й-мачухи створюються умови для гніздування жайворонка польового (Alauda arvensis), вівсянки очеретяної (Emberiza schoeniclus) та щеврика лучного (Anthus pratensis). На границі відкритих піщаних відкладів із заростями куничника гніздується щеврик польовий (A. campestris), а у вертикальних стінках розмитих дамб - берегові ластівки (Riparia riparia).
     На хвостосховищі, де рівень води вищий, рослинний покрив формується в основному за рахунок очерету, рогозу вузьколистого та широколистого і оточує водне плесо практично по всьому його периметру. Висота заростей сягає від 0.4 до 4.0 м. У місцях, де зарості очерету мають висоту до 1.5 м створюються умови придатні для гніздування лиски, бугая (Botaurus stellaris), сірої гуски, луня очеретяного (Circus aeruginosus), кобилочки солов'їної (Locustella luscinioides), очеретянок: лучної (Acrocephalus schoenobaenus), ставкової (A. scirpaceus) і великої (A. arundinaceus). На екотоні заростей водної рослинності і відкритого плеса оселяються мартини жовтоногі та пірникози великі. В затоках із заростями елодеї починають гніздуватися лебеді-шипуни, а в окремі роки - чорні крячки (Chlidonias niger). У місцях де середня висота очерету сягає 2.5-3.0 м селяться вусаті синиці (Panurus biarmicus). Під час міграцій тут знаходять собі корм тисячі очеретянок та кобилочок, вусатих синиць, ремезів (Remiz pendulinus); збираються на постійні ночівлі тисячі жовтих плисок (Motacilla flava), сільських ластівок (Hirundo rustica), десятки тисяч шпаків (Sturnus vulgaris). Зарості рогозу у цей же час приваблюють велику кількість очеретяних вівсянок (Мартинюк, Шидловський, 1996, Шидловський, 1995, 1997, Hura, 1999, Lysachuk, Szydlowskjy, 1999). У місцях віддалених від дамб, і там де рогіз підходить до самої води, на ночівлі зупиняються десятки чепур (Egretta alba, E. garzetta) та сірих чапель. Осоки приваблюють головним чином лучних очеретянок, а в місцях, де є хоча б небагато води - качок. Серед пирію (Elytrigia repens), конюшини повзучої і рожевої (Trifolium repens, T. hybridum) і мати-й-мачухи знаходять собі притулок жовті плиски, очеретяні вівсянки, польові жайворонки, лучні щеврики, трав'янки чорноголові (Saxicola torquata) та лучні (S. rubetra). По дамбах серед покинутих водовідвідних труб гніздуються звичайні кам'янки (Oenanthe oenanthe).
     Коли на звільнених від води площах з'являються верби і висота їх в середньому сягає 2.0-3.5 м і більше - на території починають гніздуватися ремези. Протягом спостережень було встановлено, що чисельність останніх на гніздуванні та у період міграцій має чітку тенденцію до зростання. Під час міграцій спостерігаються вівчарики (Phylloscopus spp.), окремі види кропив'янок (Sylvia spp.) та блакитні синиці (Parus caeruleus). У суцільних заростях очеретів склад орнітофауни є сталим і типовим для подібних біотопів. Відмічено лише випадкові поодинокі відвідування звичайного дятла (Dendrocopos major) та сивої жовни (Picus canus). Практично протягом всього літнього періоду тримається пара сірих сорокопудів; постійно масово ночують коноплянки (Acanthis cannabina), зрідка трапляється крутиголовка (Jynx torquilla).
     Швидкість і напрямки сукцесій можуть істотно змінюватись у залежності від характеру та інтенсивності антропогенного навантаження. Зокрема, це стосується випасання худоби та періодичних змін рівня води у гідровідвалі на східних межах заказника. З моменту припинення експлуатації гідровідвалу його берегова лінія в середньому відступала на 30-50 м протягом року. Таким чином, тут щорічно з'являлися нові відкриті піщано-глинисті пляжі, які на протязі перших двох-трьох років сукцесії були у міграційний період найпривабливішими місцями відпочинку багатьох видів мартинів і крячків, у тому числі мартина і крячка каспійських.
     Задовільні агро-хімічні властивості субстрату, представленого, головним чином четвертинними супісками і суглинками, сприяють його доволі швидкому заростанню. Піонерний період зведений до мінімуму - один-два роки. Протягом цього часу на території гідровідвалу формується суцільний покрив з домінуванням мати-й-мачухи. На сухих ділянках з переважанням пісків та супісків ценозоутворювачем є куничник наземний. На цьому етапі сукцесії тут відмічено 113 видів птахів з яких 88 видів відносяться до пролітних або тих, які прилітають сюди із хвостосховища на годівлю і відпочинок. Серед гніздових - у відкритих біотопах характерні пісочник малий та чоботар, в окремих місцях з'являється пісочник великий та крячок малий, а по краю водного плеса гніздуються крячки річкові. В заростях куничника будують свої гнізда широконіски. Цей етап відновлення триває два-три роки. Поступова стабілізація екологічної ситуації та розвиток стабільного рослинного покриву сприяють проникненню більшої кількості нових видів орнітофауни.
     Наступний етап сукцесії характеризується процесами пов'язаними з формуванням фітоценозів лучного типу. У рослинному покриві більшого поширення набувають багаторічні нещільнокущові трави. Серед них: костриця лучна (Festuca pratensis), тонконіг лучний (Poa pratensis), тимофіївка (Phleum pratense) грястиця збірна (Dactylis glomerata), пажитниця (Lolium perenne), пирій повзучий, а також стрижнекореневі види - конюшина лучна (Trifolium pratense), кульбаба (Taraxacum officinale), лядвенець рогатий (Lotus corniculatus), подорожники (Plantago lanceolata, P. media), та інші. Серед деревних і чагарникових видів переважають верби козяча та ламка (Salix caprea, S. fragilis), осика (Populus tremula), які внаслідок пасовищного навантаження кущаться і перебувають у пригніченому стані. Власне перевипас, на етапі поширення лучних видів, є основним лімітуючим фактором реалізації сукцесії за основним сценарієм формування рослинного покриву. З'являються типові пасовищні, а у місцях пасторального збою - рудеральні види. Серед останніх: череда (Bidens tripartia), полин (Artemisia vulgaris), кропива (Urtica dioica) тощо. На перезволожених ділянках та по краю водного плеса на гідровідвалі, внаслідок штучного пониження в окремі роки рівня води у водоймі, угруповання з домінуванням таких гідрофітів, як рогіз вузьколистий і широколистий та очерет, є не стабільними. На окремих невеликих за площею ділянках вільних від рослинності гніздується пісочник великий, з'являються коловодники звичайні та чайки. Натомість, зменшується чисельність, а згодом зникають взагалі - пісочники малі та малі крячки. На узбережжі продовжують гніздуватися крячки звичайні, з'являються гнізда мартина озерного та жовтоногого; зростає чисельність гніздових польових жайворонків, жовтих плисок і лучних щевриків. У злаково-різнотравних ценозах оселяються очеретяні вівсянки, а по схилах дамб - чорноголові трав'янки. В межах акваторії поблизу заростей очерету гніздуються пірникози великі та сірощокі, а в самих заростях - лиски, попелюхи, чернь чубата, пірникози малі, водяні курочки (Gallinula chloropus). В очеретах будують свої гнізда великі та лучні очеретянки. Восени такий біотоп приваблює надзвичайно велику кількість мігруючих птахів на відпочинок та годівлю. Тут зупиняються тисячі качок, мартинів і куликів. Вільні від рослинності пляжі приваблюють сотні коловодників, побережників та крячків; в межах невисоких заростей осок, куничника і тонконогу знаходять собі притулок десятки бекасів (Gallinago gallinago), сотні великих кульонів, тисячні зграї чайки (Гура, 1999, Гура, Шидловський, 1998, Чорненька, 1999, Шидловський, 1999а, 1999b, Szydlovski, Lysaczuk, 1998). Водойма у цей період приваблює своєю доступністю корму і глибинами скопу (Pandion haliaetus).
     На площах, де антропогенне навантаження є обмеженим, на території гідровідвалу формується суцільний рослинний покрив у якому, на загальному тлі збільшення видового різноманіття, ценозоутворююча роль належить нещільнокущовим лучним злакам. На перезволожених ділянках домінують ситники розлогий та скупчений (Juncus effusus, J. conglomeratus), хвощ лучний або польовий (Equisetum pratense, E. arvense). Такий характер рослинного покриву визначає зміни в орнітофауні. Там, де практично зникають місця відкритого грунту, перестають з'являтися пісочники малі та набережники (Actitis hypoleucos), перестають гніздуватися крячки річкові. Чисельність пісочника великого зменшується з 12-15 пар до шести-семи, місця його гніздування з піщано-глинистих прогалин переносяться на саме узбережжя водойми. Одночасно на території оселяється новий вид - грицик великий (Limosa limosa), чисельність якого щорічно зростає (з двох пар у 1998 до десяти у 2001 р.). Зростає чисельність чайки з 10-15 до 22-27 гніздових пар. Відбуваються зміни видового складу птахів, котрі використовують цю територію в час міграцій. Наприклад, чайки, тисячні зграї яких постійно спостерігалися тут на відпочинку, годівлі та ночівлях, у зв'язку із повним заростанням дна колишнього гідровідвалу, змушені переміститися ближче до дамб, де головними видами залишаються відносно невисокі мати-й-мачуха, пирій та конюшини. Тепер ці птахи лише зрідка трапляються на мілководдях гідровідвалу під час відпочинку. Значно менше на такій території в час міграцій стає пісочника великого, побережника червоногрудого та білохвостого (Calidris ferruginea, C. temminckii). Зате, ці умови приводять до зростання чисельності різних видів коловодників, наприклад коловодника чорного (Tringa erythropus), а також гуски сірої, плиски жовтої, жайворонка польового, а старі та густіші зарості рогозів з очеретом приваблюють чималу кількість вусатих синиць, ремезів, очеретянок, а також пастушків (Rallus aquaticus, Porzana porzana), бугаїв і чапель.
     Отже, первинні сукцесії мезофітної та гігрофітної рослинності на техногенних ландшафтах сірчаних родовищ Передкарпаття спрямовані на встановлення динамічної рівноваги між біотою та середовищем і супроводжуються формуванням достатньо продуктивних стійких угруповань. Аналіз динаміки рослинності і орнітофауни свідчить про паралельність та взаємопов'язаність комплектування екологічних ніш автотрофного і гетеротрофного блоків. Характер фітоценотичного покриву і особливості водного режиму водойми визначають кількісний і якісний склад угруповань птахів, поступово елімінуючи "випадкові" види. Про це можуть свідчити спостереження очеретянки індійської (Acrocephalus agricola), дерихвоста лучного та випадок гніздування галагаза.
     Формування біогеоценотичного покриву техногенних компонентів ландшафту сірковидобувного підприємства здійснюється головним чином за рахунок видів автохтонної флори, фауни і має зональний характер. Напрямки та динаміка сукцесій можуть істотно змінюватись у залежності від характеру та інтенсивності поточного антропогенного впливу. Зокрема, протягом сукцесії зростає видова різноманітність, ускладнюється вертикальна структура фітоценозів, збільшується проективне вкриття і продуктивність.
     На початкових етапах сукцесії на досліджуваній території було відмічено 126 видів птахів, а вже на кінцевих - 179. Разом з тим, окремі види птахів, які присутні на гідровідвалі та хвостосховищі на піонерних етапах, у зв'язку з подальшими змінами середовища, зникають на подальших етапах сукцесії. Наприклад, крячки річковий та малий, пісочник малий стають пролітними видами, а чоботар - залітним. У зв'язку з відмінностями у фізико-хімічних властивостях грунтів та їх вологості відмічена різниця між проходженням сукцесії на території хвостосховища та гідровідвалу. Це проявляється у швидкості проходження окремих етапів сукцесії та у видовому різноманітті рослин і птахів. Разом з тим, між двома основними водоймами, включно із прилеглими до них суходільними ділянками, відбувається постійний обмін компонентами.

 

 
zoomus@franko.lviv.ua Вверх
Webm@ster