Кафедра фізіології людини і тварин Львівського національного університету імені Івана Франка Кафедра фізіології людини і тварин
Львівського національного університету імені Івана Франка
Біологічний факультет, вул. Грушевського 4, 79005 м. Львів, Україна
Тел.: (032) 239-47-86

 

Коротка історія кафедри

(за матеріалами виступу проф. Манька В.В. на Міжнародній конференції «Львівський національний університет імені Івана Франка: історія, виклики сучасності, візія майбутнього»)

 

    I. 227 РОКІВ ФІЗІОЛОГІЇ У ЛЬВІВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ!
1784–1874

Перша кафедра фізіології (кафедра фізіології з вищою анатомією) заснована у складі медичного факультету Львівського університету після його поновлення 16 листопада 1784 р. І проіснувала недовго, до закриття університету у 1805 р.

Спочатку студенти-медики слухали хімію і ботаніку, а також натуральну історію (природознавство), які були основою для подальшого навчання на цьому факультеті. Студенти першого року вивчали анатомію, другого – фізіологію та хірургію, третього – «матерію медицини» (materia medica), патологію та акушерство, а четвертого – клініку.

Починаючи з осені 1783 р. відбувалися обрання професорів та підготовка до навчання. Одним з двох професорів, які перейшли з медичної колегії (Collegium medicum) на медичний факультет, був один з найталановитіших професорів того часу, випускник Віденського університету, професор фізіології і медицини Якуб Костшевський (Jakób Kostrzewski). Але вже в грудні 1786 р. він попросив про звільнення у зв'язку із станом здоров'я. З 1787 р. професором фізіології (завідувачем кафедри?) став Томаш Франц Седей (Tomasz Sedey), який раніше працював у Віденському університеті, де у 1780 р. отримав ступінь доктора. З кінця 1788 р. він перебував у відставці у зв’язку з припиненням підготовки лікарів на факультеті. Рівень викладання на медичному факультеті у ті часи був, м’яко кажучи, далеко неідеальний, кількість студентів незначною, між викладачами точилися чвари. Це послужило причиною закриття частини медичного факультету; залишилися лише медико-хірургічні студії. У цей період фізіологію читали разом із хірургією, і тут варто згадати професора Яна Фрітша (Jan Fritsch), який очолив кафедру хірургії після смерті у 1987 р. доктора медицини Августина Кріґля (Augustyn Kriegl). Після короткої перерви у 1791 р. Львівському університету повернено право випускати лікарів. На посаді завідувача кафедри вищої анатомії і фізіології (за іншими даними – й окулістики) поновлено Томаша Седея, і на ній він перебував до 1805 р. У гроні професорів львівської медицини Седей був знаменитою постаттю. Відзначався енергійністю, котра викликала похвалу зі сторони влади і водночас немалі прикрощі зі сторони колег. Не писав нічого, але дуже цікавився поступом науки і пильно старався, щоб нові медичні книги були в університетській бібліотеці. Готовий був навіть, як писав у 1816 р., викладати безкоштовно, хоча за свій труд не отримував відповідного винагородження.

Після відновлення медичного факультету відносини між професорами значно покращилися, але як і раніше бракувало студентів. І 9 серпня 1805 р. Львівський університет перенесено до Кракова. Замість університету відкрито Львівський ліцей з трьома факультетами – теологічним, юридичним і філософським, а медичний факультет був перетворений у Хірургічні студії з дворічним терміном навчанням і максимально стиснутим навчальним планом. 7 серпня 1817 р. Львівський ліцей піднесено до статусу університету і присвоєно ім’я Франца І, але без медичного факультету. Хірургічні студії перейменовано у Медико-хірургічний інститут (1817–74 рр.) Декретом від 20 квітня 1833 р. після реформи медичної освіти визначено трирічний термін навчання і в Медико-хірургічному інституті. Проіснував він до 1874 р. і був, фактично, складовою частиною університету. Професори цього закладу зберігали за собою титули професорів університету із всіма привілеями, але отримували вдвічі меншу платню і не мали права присвоювати ступінь доктора медицини. Серед семи кафедр інституту була і кафедра загальної фізіології. У цей час фізіологію, як і загальну патологію, materia medica і терапію викладав професор Войцех Жердзіньскі (Wojciech Żerdziński).

  

II. ВЕЛИЧ І ПРОКЛЯТТЯ ВЕЛИКОГО ДОСЛІДНИКА
1894–1939

Ще до поновлення медичного факультету у Львівському університеті в кінці XIX ст., на філософському факультеті працювали молоді талановиті вчені, які викладали медико-біологічні дисципліни, серед них і фізіологію. Зокрема, Густав Пьотровський (Gustaw Piotrowski Junior), що спеціалізувався у лабораторії основоположника електрофізіології Дюбуа-Реймона та в інших провідних наукових лабораторіях Європи, протягом 1890–95 рр. був доцентом фізіології людини філософського факультету, де він мав «власний фізіологічний заклад» (фізіологічну лабораторію?). У той час на філософському факультеті були структури, які слугували своєрідним плацдармом для формування медичного факультету. Ухвалено також рішення філософським факультетом про відкриття кафедри фізіології, але воно так і не було зреалізоване. Згодом Густав Пьотровський працював доцентом на кафедрі фізіології медичного факультету. Обдарований непересічними здібностями і талановитий у всьому, відомий у художній літературі під псевдонімом Густав Юніор, неврівноважений і розчарований життям, потрапив у залежність від морфіну і двічі робив спроби самогубства. Після другої спроби у 1905 р. помер.

Справжній розвиток фізіології у Львівському університеті розпочався із відновлення 9 вересня 1894 р. медичного факультету. Найвищим цісарським розпорядженням надзвичайним професором фізіології відновленого медичного факультету з 28 травня 1895 p.  призначений Адольф Бек (Adolf Abraham Beck). Фізіологію він почав викладати на початку 1895–1896 н.р., після свого другого закордонного стажування. Першу лекцію з фізіології прочитав 15 жовтня 1895 р. на тему «Життєві явища та способи їх дослідження» («O zjawiskach życiowych i sposobach ich badania»). Найвищою постановою від 26 березня 1987 р. Адольф Бек отримав статус звичайного професора фізіології Львівського університету.

Випускник Ягеллонського університету, ступінь доктора медицини отримав у січні 1890 р. за працю «Визначення локалізації в головному і спинному мозку за допомогою електричних явищ» («Oznaczenie lokalizacji w mózgu i rdzeniu za pomocą zjawisk elektrycznych»). Тези цієї дисертації були опубліковані польською мовою у 1891 р., але коротке резюме німецькою мовою на рік швидше було подано до журналу Centralblatt für physiologie. Ця публікація привернула увагу нейрофізіологів Австро-Угорщини, Німеччини, Франції і Англії, спричинила виникнення гострої наукової полеміки на сторінках цього журналу ...  і принесла йому всесвітню славу. Відтак авторство на відкриття електричної ак-тивності мозку належить обом винахідникам – Ричардові Катону (1875 p.) і Адольфу Беку (1890 p.). Та беззастережний пріоритет Бека полягає у реєстрації зменшення фонової електричної активності кори під впливом сенсорної стимуляції. Він був першим, хто описав явище, яке згодом назвуть десинхронізацією.

Фактично, у Львові професор А. Бек став фундатором новоствореної кафедри фізіології. За його керування на кафедрі створено фізіологічну, хімічну, гістологічну лабораторії, бібліотеку. Обладнано 17 аудиторій, великий лекційний зал з умовами для лекційних демонстрацій. На цій кафедрі Адольф Бек працював до окупації німцями Львова у 1941 р. і зумів згуртувати навколо себе талановиту молодь, яка згодом очолила провідні фізіологічні лабораторії Польщі.

Основний напрям робіт лабораторії Бека у Львові відноситься до нейрофізіології, зокрема, багато робіт присвячено вивченню електричних явищ в центральній нервовій системі. Досліджуючи електричну активність різних відділів кори великих півкуль головного мозку, Адольф Бек вніс чималий вклад у світову науку щодо локалізації функцій кори великих півкуль і обґрунтування електроенцефалографії. Він досліджував зміни тиску у судинах, іннервацію слинних залоз, фізіології залоз, вплив перев'язування сечоводу на діяльність нирок, синтез уробіліну. Багато працював над вивченням струмів дії сітківки ока, функціонального стану нервових волокон і гальванотропізмом. У 1915 р. був виданий за редакцією А. Бека і Н. Цибульського двотомний підруч¬ник «Фізіологія людини» (Beck et al.,  1915), який у 1924 р. Бек оновив і модернізував.

У 1932 p. проф. А. Бек передає кафедру фізіології своєму учневі і послідовнику доценту Віктору Тиховському (Wiktor Tychowski), який продовжив нау¬кові дослідження професора Адольфа Бека.

У 1936 р. кафедра фізіології перейшла під керівництво Мечислава Вежуховського (Mieczysława Wierzuchowskigo), колишнього доцента хвороб внутрішніх органів Варшавського Університету.

В окупованому німцями Львові, щоб уникнути гетто, професор Адольф Бек деякий час переховувався, зокрема у домі сторожа міської каналізації над Полтвою. Потім у шпиталі дістав ціанід калію з рук власного сина, а у серпні 1942 р., коли прийшли його арештовувати, покінчив життя самогубством.

Ось останні слова, які написала дочка Бека про батька: «Його смерть була до болі трагічною. Цей величезний, сильний чоловік, який досяг 80-ти років, після гарного, присвяченого праці життя, прийняв отруту в момент, коли німці прийшли за ним» (Beck-Zakrzewska, 1973).

 

III. НА РУЇНАХ
1939–1960

 У 1939 р. Університет реорганізовано: на базі медичного і фармацевтичного факультетів створено Львівський медичний інститут. Після створення Львівського медичного інституту кафедра фізіології людини залишились у його складі, а перед Львівським університетом постала необхідність організації нової кафедри фізіології людини і тварин для підготовки спеціалістів-біологів на природничо-математичному факультеті. Був розроблений проект і підбиралися кадри. Але ці плани вдалось реалізувати лише у 1944–1945 н.р. після поновлення роботи Університету, коли з природничо-математичного факультету виділився біологічний факультет. Цього ж року на біологічному факультеті і була відкрита кафедра фізіології (спочатку фізіології тварин, а згодом фізіології людини і тварин).
 
З 1945 р. (за іншими даними з грудня 1946 р.) по червень 1947 р. кафедрою фізіологію людини і тварин завідував доцент Георгій Васильович Попов (за іншими даними Володимир Петрович), а після його від'їзду на завідування кафедри у вересні 1947 р. запрошено професора Петра Михайловича Никифоровського, роботи якого про вплив брому, кофеїну і спирту на умовні рефлекси, виконані в лабораторії І. П. Павлова, поклали початок фармакології вищої нервової діяльності. Професору П. М. Никифоровському належать також фундаментальні дослідження в галузі порівняльної фізіології вищої нервової діяльності нижчих хребетних. У Львові він розробляв питання фізіології печінки, селезінки та регуляції шлункової секреції, а також радіобіології.

Після професора П. М. Никифоровського у травні 1952 р. кафедру очолив випускник Одеського університету доцент Іван Антонович Медяник (1952–1960 рр.), спочатку як виконуючий обов’язки завідувача, а з травня 1954 р. обраний за конкурсом. Під його керівництвом вивчались вікові особливості функцій печінки, а з 1956 р. на кафедрі та в організованій ним у 1957 р. радіобіологічній лабораторії розпочали дослідження дії іонізуючої радіації на функції організму тварин. У 1958 р. він захистив докторську дисертацію («Возрастные закономерности регуляции функций печени. Экспериментальные исследования», 1958), але станом на 1960 р. даних про її затвердження ВАКом СРСР так і не було. Вчена рада Університету таємним голосуванням 4 квітня 1960 р. звільнила доц. І. А. Медяника від завідування кафедрою за драматичних, але ще  не до кінця з’ясованих обставин. 

 

 IV. «FECI QUOD POTUI, FACIANT MELIORA POTENTES
1960–1991

З 1960 по 1991 р. кафедрою завідувала д-р мед. наук, проф. Ірина Василівна Шостаковська  .

Власне з її переходом у Львівський університет і були започатковані дослідження нейрогормонального регулювання секреторних органів травного тракту: за визнанням самої Ірини Василівни у науковому звіті «з 1958 р. на кафедрі розробляється проблема обміну речовин залозистих тканин при різному їх функціональному стані (доц. І.В. Шостаковська )».
У докторській дисертації «Експериментальний аналіз працездатності підшлункової залози» (1968) вона описала зростання рівня біосинтетичних процесів, обміну АТФ і креатинфосфату у збудженій секреторній тканині. Порівняння змін обміну нуклеїнових кислот, фосфоліпідів, АТФ, креатинфосфату після застосування збудників секреції на фоні адренотропних і холінотропних речовин свідчить про участь обох ланок вегетативної нервової системи у регулюванні метаболізму у підшлунковій залозі. Цими дослідженнями Ірина Василівна започаткувала новий науковий напрям, який спрямований на з’ясування клітинних механізмів нейрогормонального регулювання метаболічного забезпечення секреції травних залоз.

Під її керівництвом наукові дослідження кафедри були спрямовані на визначення ролі холінергічних та адренергічних механізмів регуляції функції травних залоз та її метаболічного забезпечення. Досліджено роль ацетилхоліну і катехоламінів у реалізації впливу подразнення механічних та хімічних рецепторів шлунково-кишкового тракту на процес зсідання крові (Г.К. Старостюк, 1970 р.) та адренергічну регуляцію ферментосинтезуючої функції підшлункової залози (Хоанг Као Тай, 1970 р.). Встановлено, що адреналін регулює рівень окисно-відновних процесів і вуглеводний обмін у слизовій шлунку і тканині підшлункової залози (С.К. Гордій, 1973 р.). З використанням радіоактивно мічених попередників синтезу піримідинових нуклеотидів було з’ясовано співвідношення основних шляхів їх синтезу та досліджено механізми регуляції цих ланок обміну у травних залозах тварин ( Л.О. Дубицький, 1985 р.). Встановлена роль медіаторів у регуляції екструзії амілолітичних, протеолітичних і ліполітичних ферментів підшлункової залози (М.О. Гальків, 1988 р.), а також досліджено вплив гідрокортизону на їхню секрецію (Д. І. Бергтраум, 1990 р.).

У цей же період почали інтенсивно розвиватися дослідження механізмів регуляції мітохондріальних процесів різних тканин з використанням полярографічного методу реєстрації напруження кисню, розпочаті ще Степаном Костянтиновичем Гордієм у його кандидатській дисертації. Значною мірою цьому сприяла співпраця, яка склалася із лабораторією «Біофізики мітохондрій» Інституту біологічної фізики АН СРСР (Пущино, Росія), зав. – проф. М. М. Кондрашова. З’ясувалося, що швидкість, інтенсивність та ефективність процесів дихання і окисного фосфорилювання в секреторних органах, а також міокарді і печінці контролюється як холінергічними, так і адренергічними механізмами, а перевага одного із них викликає посилення окиснення/утворення  двох різних енергетичних субстратів циклу Кребса: сукцинату на фоні переваги адренергічного механізму чи α-кетоглутарату під впливом холінергічного. У свою чергу парентеральне введення в організм сукцинату викликає адреноміметичний ефект, а введення α-кетоглутарату – холіноміметичний (А.М. Бабський, 1985 р.; М.М. Доліба, 1986 р.).

Регулювання енергетичного обміну в мітохондріях різних органів досліджували у своїх кандидатських дисертаціях також Д. Мрван Мустафа (1990 р.), Ф.В. Музика (1992 р.), Абдула М.А. Локаль (1994 р.), М.З. Ватаманюк (1996 р.), О.В. Горинь (1996 р.), Н.М. Кургалюк (1996 р.) , І.Г. Ставровська (1998). Своєрідним проміжним підсумком цих досліджень був захист докторської дисертації Миколою Михайловичем Долібою (1993 р., науковий консультант проф. І.В. Шостаковська) «Холінергічна регуляція енергетичного обміну в міокарді і травних залозах», у якій він довів, що ацетилхолін активує у мітохондріях міокарда, печінки, підшлункової залози і слизової оболонки тонкої кишки окиснення α-кетоглутарату і гальмує окиснення сукцинату.

Отже, під безпосереднім керівництвом проф. І.В. Шостаковської або за її сприяння досліджено особливості регуляції мітохондріального дихання секреторних клітин у нормі, різних функціональних станах (іммобілізаційний стрес, старіння), за дії різноманітних чинників навколишнього середовища (гіпоксія, радіація, аероіони, нітратне забруднення) та активації холінергічної, адренергічної, NO-ергічної систем регуляції. Запропонована і експериментально розроблена теорія гормонально-субстратно-нуклеотидних систем регулювання енергетичних процесів у секреторних клітинах. Обґрунтовано використання екзогенного α-кетоглутарату як радіопротектора.

Звичайно, це далеко не весь перелік наукових напрямків, які у ці роки виконувалися на кафедрі фізіології людини і тварин, оскільки я зосередився лише на тих, які мають безпосереднє значення для становлення школи.

 
 
V. КРІЗЬ ТЕРНИ ДО ЗІРОК
1991–2010
 

З 1991 по 2010 р. кафедрою завідував доктор біологічних наук, професор Мирон Юрійович Клевець.

Запросили молодого випускника аспірантури кафедри біофізики Київського державного університету імені Тараса Шевченка, кандидата біологічних наук («Механизмы действия адреналина, норадреналина и ацетилхолина на электрические свойства гладких мышц кишечника», 1967 р.) у 1971 р. після розформування Рівненського загальнонаукового факультету. За порадою проф. І.В. Шостаковської він розпочав на кафедрі дослідження електрофізіологічних властивостей секреторних клітин травних залоз. Як згадував сам проф. М.Ю. Клевець, Ірина Василівна розуміла доцільність проведення таких досліджень, оскільки дія багатьох нейрогуморальних факторів на секреторні клітини реалізується через плазматичну мембрану за рахунок зміни її іонної проникності та мембранного потенціалу. Спочатку він налагодив у Львівському університеті методику внутрішньоклітинного відведення мембранного потенціалу секреторних клітин. Згодом першим налагодив методику реєстрації трансмембранних іонних струмів в умовах фіксації мембранного потенціалу та внутрішньоклітинної перфузії.

Завдяки використанню цих методів, М.Ю. Клевець встановив величину мембранного потенціалу багатьох типів секреторних клітин і його залежність від іонних градієнтів, виміряв електричний опір та ємність плазматичної мембрани, виявив електрогенний ефект натрій-калієвої помпи. Він дослідив також роль Са2+, температури та кислотності у регуляції іонної проникності плазматичної мембрани. Ним було ідентифіковано та досліджено властивості різних типів іонних каналів плазматичної мембрани багатьох типів. Досить ґрунтовними були дослідження каналів витоку, які у значній мірі опередили час та залишаються за новизною та використаними методами і до сьогодні актуальними. Електрофізіологічні досліди поєднувалися з дослідженням секреції травних ферментів in vitro, що лягло в основу кандидатської дисертації М.Я. Гриньків (1989 р.).

Фактично, вже до початку своєї каденції завідувача кафедри М.Ю. Клевець завершив підготовку докторської дисертації на тему «Електричні властивості секреторних клітин травних залоз і механізми активації екструзії їх ферментів», захист якої відбувся у 1993 р. на спеціалізованій вченій раді Київського національного університету імені Тараса Шевченка (наукові консультанти акад. НАН України М.Ф. Шуба і проф.  І.В. Шостаковська). Захистом цієї дисертації завершилося формування другого основного напрямку наукової школи кафедри фізіології людини і тварин – електрофізіології секреторних клітин.

Проф. М.Ю. Клевець після захисту дисертації продовжує курувати електрофізіологічних напрямок досліджень. У рамках електрофізіологічних досліджень секреторних клітин кафедри фізіології людини і тварин під його керівництвом захистили кандидатські дисертації В.В. Манько (1995 р.), Н.В. Федірко (1997 р.), Т.В. Король (2000 р.), О.А. Ларіна (2002 р.), С.В. Бичкова (2004 р.) та Ю. О. Вац (2004 р.). Він був науковим консультантом виконаних в рамках школи докторських дисертацій  Н.В. Федірко («Механізми підтримання кальцієвого гомеостазу в ацинарних клітинах підщелепної слинної залози», 2006 р.), В.В. Манька («Системи трансмембранного транспортування кальцію у секреторних клітинах слинних залоз личинки Chironomus plumosus Linnaeus», 2008 р.) та А.М. Бабського («Функціональний стан тканин та зміни вмісту іонів натрію за умов патологічної гіпоксії та канцерогенезу», 2009 р.), за кожною з яких нові напрямки та нові горизонти.

У вересні 2004 р.  Мирон Юрійович Клевець  визнаний заслуженим професором Львівського національного університету імені Івана Франка за особливі заслуги у розвитку освіти і науки, підготовку наукових кадрів вищої кваліфікації, довголітню науково-педагогічну та громадську діяльність в Університеті.

 

     VI. КРІМ ТОГО …

Дещо осторонь стоять дослідження, спрямовані на з’ясування фізико-хімічних механізмів функціонування Са2+-транспортувальних систем секреторних клітин та їхнього інгібування катіонами лужноземельних та перехідних металів, із широким застосуванням радіоізотопних, полярографічних, спектрофотометричних, кінетичних, дисперсійних, кореляційних та регресійних методів. Ще у 1999 р. Л.С. Вовканич (науковий керівник доц.  Л.О. Дубицький ) захистив кандидатську дисертацію, яка присвячена дослідженню дії катіонів лужноземельних та перехідних металів на функціонування мітохондрій печінки щурів. Згодом ці дослідження були розширені та узагальнені Леонідом Олександровичем Дубицьким у докторській дисертації «Енергозалежні Ca2+-транспортувальні системи секреторних клітин екзокринних залоз та механізми взаємодії їх з катіонами металів» (2006 р., науковий консультант член-кор. НАН України С.О. Костерін). За його наукового керівництва у рамках цих досліджень захищена кандидатська дисертація Н.В. Наливайко, якою охарактеризовані властивості і функціональна роль систем Nа+-залежного і Nа+-незалежного виходу Са2+ з мітохондрій печінки і міокарду. Вони знайшли також своє логічне продовження у кандидатській дисертації Є.В. Кравенської, присвяченій неспецифічній проникності внутрішньої мембрани мітохондрій та її модифікація катіонами металів (2010 р., наукові керівники проф.  Л.О. Дубицький  та доц.  Н.В. Федірко).

Докторська дисертація Наталії Миколаївни Кургалюк (2003 р., науковий консультант проф. В.К. Рибальченко) була спрямована на встановлення ролі інтермедіатів циклу трикарбонових кислот у процесах енергозабезпечення та антиоксидантного захисту клітин при дії на організм екстремальних факторів. Під керівництвом доц. С.К. Гордія захистили кандидатську дисертацію О.В. Іккерт (2003 р.), у якій вона з’ясувала особливості ролі NO у регуляції функціонального стану мітохондрій печінки щурів з різною резистентністю до гіпоксії, а також Г.М.  Ткаченко (2005 р.), яка досліджувала вплив функціонального стану АТФ-залежних калієвих каналів на процеси енергозабезпечення печінки і міокарда у щурів із різною резистентністю до гіпоксії.  Результати цих досліджень  С.К. Гордій О.В. ІккертН.М. Кургалюк та співавт. узагальнили у колективній монографії «Нейротрансміттери та ефективність дихання секреторних тканин» (Львів, 2006).

Наталія Вікторівна Федірко після захисту кандидатської дисертації спрямувала наукову діяльність на дослідження Са2+-транспортувальних систем секреторних клітин підщелепної слинної залози щурів. Для цього вона налагодила методику отримання ізольованих ацинусів, мікросом, пермеабілізації, реєстрації внутрішньоклітинних кальцієвих сигналів з використанням флуоресцентних зондів, визначення кінетичних характеристик помп. Це завершилося захистом у 2006 р. докторської дисертації. Під її керівництвом захистили кандидатські дисертації О.В. Копач (2005 р.) і Н.Я. Гричан (2010 р.).

Досить цікавими виявилися і дослідження Са2+-транспортувальних систем, проведені на новому об’єкті для кафедри – секреторних клітинах слинних залоз личинки Drosophila melanogaster. Методами молекулярної біології встановлено експресію у цих секреторних клітинах генів Itp-r83A, Са-Р60А, olf186-F, які кодують структуру молекул інозитол-1,4,5-трифосфатчутливого Са2+-каналу, Са2+-помпи ендоплазматичного ретикулуму і білка Orai плазматичної мембрани. Але найпоказовішими є досліди, у яких з використанням конфокальної мікроскопії зареєстровано депокерований вхід Са2+ у секреторні клітини слинних залоз личинки лінії дрозофіли, яка селективно експресує Са2+-чутливий сенсор G-CaMP1.6. Це лягло в основу кандидатської дисертації Т.І. Чорної (2009 р., науковий керівник проф.  В.В. Манько).

 
 
VII. СУЧАСНИЙ СТАН НАУКОВОЇ ШКОЛИ
2010
 

У жовтні 2010 р. призначений виконуючим обов’язки завідувача, а у лютому 2011 р. обраний завідувачем кафедри фізіології людини і тварин д-р біол. наук, професор Володимир Васильович Манько.

На цей час кафедра пережила смерть трьох провідних фахівців – проф. Л.О. Дубицького, доц.  С.К. Гордія і доц.  М.О. Гальків, внесок яких у формування наукової школи та виховання молодого покоління переоцінити важко. Тим не менше, кафедра фізіології людини і тварин подолала цей виклик долі, завдяки, перш за все, закладеному ще проф. І.В. Шостаковською та підтриманому проф. М.Ю. Клевцем принципові підбору кандидатур для наукової роботи. В основі цього принципу є розуміння, що найголовнішим є людина, її здібності та наполегливість, а також чесність і порядність, а не матеріальні статки чи походження.

 

На кафедру прийшли молоді вихованці школи, повні сил та бажання творити. Триває праця над серією навчальних посібників і підручників. У цей час опубліковано підручник «Фізіологія людини і тварин (фізіологія нервової, м’язової і сенсорних систем)» (Львів, 2011). Виходить також з друку монографія проф.  В.В. Манька «Системи транспортування Са2+ у секреторних клітинах екзокринних залоз» (Львів, 2011), головним завданням якої є висвітлення тих досліджень Са2+-транспортувальних систем секреторних клітин слинних залоз личинки дзвінця, які проводяться на кафедрі фізіології людини і тварин Львівського національного університету імені Івана Франка вже понад 20 років.  Зокрема, в ній досить детально проаналізовані властивості потенціалкерованих Са2+-каналів, Na+–Ca2+-обмінника, Са2+-помпи плазматичної мембрани і ендоплазматичного ретикулуму, Са2+-уніпортера мітохондрій, IФ3-чутливих та ріанодинчутливих Са2+-каналів, P2Y- і P2X-рецепторів. Важливим аспектом монографії є аналіз особливостей взаємозв’язків між різними Са2+-транспортувальними системами. Спираючись на них, пропонується концепція Са2+-функціональних одиниць і принцип «зміщених фаз», а також постулюється  наявність трьох кальцієвих доменів (базального, апікального та ядерного) у досліджуваних клітинах, що дає змогу коректніше інтерпретувати отримані результати.

Крім дослідження Са2+-транспортувальних систем секреторних клітин на кафедрі фізіології людини і тварин інтенсивно продовжує розвиватися і біоенергетичний напрямок. Більше того, чи не вперше за всю історію школи виникли передумови для об’єднання цих двох напрямків. Зокрема, значні зусилля були спрямовані на розробку методик пермеабілізації ізольованих секреторних клітин різних залоз, що дозволить досліджувати функціонування Са2+-транспортувальних систем та полярографічної реєстрації дихання мітохондрій in situ у реальному часі (О.Ю. Великопольська, В.М. Мерлавський, Б.О. Манько). Власне такий підхід необхідний для з’ясування механізмів взаємоузгодженості і взаємозалежності цих двох фундаментальних функцій секреторних клітин в умовах, максимально наближених до природних.

Після праці у Пенсильванському (Філадельфія, США) та Індіанському університетах (Індіанаполіс, США) протягом 1995–2011 рр. на кафедру повертається проф. Андрій Мирославович Бабський. У 2009 р. він захищає докторську дисертацію на тему «Функціональний стан тканин та зміни вмісту іонів натрію за умов патологічної гіпоксії та канцерогенезу» (науковий консультант проф.  М.Ю. Клевець), яка є закономірним і логічним наслідком його тривалих досліджень злоякісних пухлин з метою розробки ефективних методів діагностики та лікування раку.

Інші випускники школи продовжують працювати у вищих навчальних та наукових закладах України (Львівський державний університет фізичної культури, Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького, Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України тощо), США (Пенсильванський, Корнельський та Гарвардський університети, Дитячий госпіталь у Філадельфії), Канади (Університет Торонто), Великобританії (Кембриджський університет), Індії (Інститут фундаментальних досліджень Тата, Бангалор), Ємену (Аденський університет) та ін. Загалом, за весь період школи було підготовлено 9 докторів і 32 кандидати наук. Серед відомих представників школи – д-р біол. наук Микола Михайлович Доліба, професор з наукової роботи відділу біохімії та біофізики та директор підрозділу діабетичного центру Пенсильванського університету з вивчення острівців Ланґерганса підшлункової залози. Фактично, основні положення та досягнення наукової школи були використані співробітниками цього діабетичного центру для оцінки електрофізіологічних та біоенергетичних характеристик β-клітин підшлункової залози, що дозволяє оцінювати їх функціональний стан та сприяє розробці нових методів діагностики та лікування діабету, пошуку і тестуванню антидіабетичних препаратів, розробці методів пересадки острівців Лангерганса підшлункової залози хворим на цукровий діабет. Це свідчить про вагоме місце наукової школи «Біоенергетика та електрофізіологія секреторних клітин» у світі.

 
      VIII. ПОГЛЯД У МАЙБУТНЄ …
 
Наукова школа «Біоенергетики та електрофізіології секреторних клітин» забезпечує формування фундаментальних уявлень про функціонування, метаболічне забезпечення і регуляцію секреторних клітин травних залоз, що має важливе значення для медицини, фармакології, ветеринарії, а також забезпечує підготовку висококваліфікованих спеціалістів у цих напрямках. У цьому значення наукової школи для суспільства і гарантія соціального запиту на її існування.

 

 

 

 |  Історія |  Колектив |  Дослідження |  Конференції |  Навчання |  Книги |  Абітурієнтові |  А чи знаєте Ви? |